Я до тебе примчу, прилечу, чи прийду... Я тебе на очах всього світу вкраду. Прожену з твого серця і біль, і печаль, Закручу в другий бік часу дивну спіраль.
Ти не будеш для мене вже більше чужим, Весь твій біль зашепчу ворожінням земним. Залікую всі рани й порізи життя, Вдвох на сьомому небі знайдем забуття.
Диким хмелем до тебе на груди схилюсь, Сонця променем ніжно волосся торкнусь. Подарую тобі різнобарвну весну, Пам'ятатимеш завжди мене лиш одну.
Я стожари покличу на поміч собі, Розкажу їм про очі твої голубі. Про той лід, що не тане у серці давно - Запалає жагучим бажанням воно.
Ти почуй мене, любий, за тисячі миль. Я до тебе примчу через хвилі і штиль. Я все зможу, я сильна, я поруч стою! Тільки ти не відкинь допомогу мою...
Отакі ми, жінки, готові завжди на самопожертву. Цей рядок: "Поможу я прогнати із серця печаль", краще б відкорегувати трішки: "Допоможу прогнати із..."
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Треба думати щось інше...
