Помолюся за вас, мої рідні матусю і тату, Помолюся за те, щоби ви іще довго жили. Було прикрощів так у житті вашім, знаю, багато, Та усі негаразди ви разом здолати змогли.
Як малі ластівки, будували свою власну хатку, Дві дочки годували, ростили, дали ще й знання. Дочекалися внучок, і навіть одне правнучатко Своїм сміхом дзвінким вашу старість тепер звеселя.
Пережиті роки осідають, як попіл на скроні, Ще й хвороби обсіли, як сови високу сосну. Я дивлюся на вас, на пошерхлі від часу долоні, І не можу спинити сльозу трепетливо-ясну.
Ці долоні колись мені бант заплітали у коси, Ваша мудрість і різка учили по правдоньці жить. У надії на краще пройшли сімдесят треті роси, Хоч для вас були всі вони, як передранішня мить.
Мамо! Тату! Рідненькі! Ви Ангели Неба довічні! Хай Господь посилає вам сонечко ніжне Своє, Не тривожать нехай страхітливі вас сни опівнічні, Хай ще довгі літа вам зозуля в садку накує!
А я пригадую, як пасла гусята на вигоні, зачиталася, а ворона одне (найкраще) гусеня і поцупила... От тоді і втяв мене батько різкою нижче спини... Ох і ревіла я тоді...
у мене такого досвіду немає, мене не били і лозини навіть не було, та й я дітей не б'ю і отої лозини за батареєю вони не сильно бояться, бо знають, що лише лякаю
Дякую, Тая. Хочу сьогодні, в свято Петра і Павла (а мій тато Павло) поїхати до них і прочитати... Нехай Господь дає здоров"я нашим батькам! А у кого вони вже відійшли - вічна пам"ять і Царство Небесне.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
). Бить може й не била, а висіла завжди 
