Пливла нічка через річку,

В оксамитовім вбранні.

І зірок цілу скарбничку

Везла в срібному човні.

А на зустріч – красень місяць,

Одяг в нього  із парчі.

Сипав сни з диво-відерець,

Розносили їх сичі.

Глянуть він хотів на зорі

Неймовірної краси,

А вони пірнули в море,

Мов краплиночки роси.

Ніченька аж засмутилась,

Місяць теж зніяковів.

Зорі квітами явились,

Він із них віночок сплів.

Нічечці на чорні коси,

Квіти-зорі одягнув.

Засвітив перлинки-роси.

І красуню пригорнув.

Діва-нічка задрімала,

На юначому плечі.

Оксамитово всміхалась,

І тулилась до парчі.