Маленьким сірим кошенятком Крадеться ранок зі світанку. Хитрющим милим шкоденятком, Вистрибує в мене на ганку. Наче вихор у стрибку летить, У лапці сяє промінь сонця. Фіранку швидко відхиляю, Щоби пустить в своє віконце.
За ним сонливо, лінькувато, Біленький котик-день сповзає Із неба синьої драбинки, Де сонцю коси заплітає. У кучугурах хмар пухнастих Овечок білих випасає. З веселкою пустун жартує, А вітру пісеньки співає.
Невдовзі рудий котик-вечір, З-за рогу хати визирає. Це він метеликів барвистих, Бешкетник з квітів проганяє. А ще для сонечка перинку Для сну лапками підбиває, Коли натомлене світило У хмарах спатоньки лягає.
Поволі чорний котик-нічка М’якенько по землі ступає. І сни у зорянім мішечку В пухкеньких лапках він тримає. Муркоче стиха колисанку, В дрімоті цілий світ гойдає. І срібним місяцем-клубочком Невтомно аж до ранку грає.
| 
