На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка - одна. І було їй дуже сумно, нізким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, увесь час повчають їх як найдальше літати. А до Ромашки нікому діла нема. Та одного дня усе змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку. - Гей малечо, ти чого плачеш? - Ой як не плакати, коли ніжечка дуже болить, - відповіла Мураха. - А що сталося з твоєю ніжкою? - стривожено спитала Ромашка, бо була дуже доброю, і завжди всіх жаліла. - Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, - сказала Мурашка, і знову заплакала. І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ. - Ховайся, - крикнула Ромашка, і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки. - Ой спасибі тобі Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся? - А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені одиноко тут. Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і посміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав капати, Ромашка підвела голову до сонечка, що з"явилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти до дому. - Куди ж ти з хворою ніжкою підеш біднесенька, зупинила її Ромашка. - Давай попросимо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар. А дядько Подорожник ріс поряд, почув про мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев"язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила допомогти Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину, та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив: - Завжди пам"ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі допоможе колись, - та й полетів собі, а Мурашка помахала йому в слід лапкою, і задумавшись пішла до дому. З того часу, вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику, чи лісі, не забувала подружку. І якось, також віддячила Ромашці добром за добро. А було все так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться по галявині. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і допомогла Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони, схопили кожна по насінинці, і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала: - Наступного року, ти вже будеш на галявині не сама, не будеш сумувати. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Дяку, Вітусю))))
