Жила-була собі дівчинка Оксаночка, дуже чуйна та лагідна дитина. Дівчинці виповнилося лише 5 років, але вона завжди допомагала старшим. Мамі – прибирати, татові – майструвати, бабусі – пиріжечки ліпити, а з дідусем любила просто гуляти, бо дідусь знав так багато всього цікавого. Про все розповідав внучці, і про звірят, і про пташок, і про квіти, і про дерева, і про комашок, бо був дідусь лісником. Будиночок де жила Оксаночка, стояв на краю села, біля лісу. Дівчинка звикла бувати в лісі, сама далеко не заходила, але часто бачила то білочок, то зайчика, то їжачка. А ще дідусь частенько брав онучку до лісу з собою. Якось зимового дня татусь покликав Оксаночку допомогти йому майструвати годівничку для пташок. - А що то таке годівничка? – допитувалася дівчинка. - Бачиш синичок на гілочці? – спитав тато. - Бачу, - відказала Оксанка. - Так ось для них, та й інших пташок, важко тепер їжу шукати, снігу намело, треба допомогти бідолашним. - Я дуже хочу допомогти, - мовила дівчинка, - але як це зробити? – запитала. - Ось ми змайструємо пташкам маленьке кафе, - підморгнув доні тато. - Як це? – здивувалася Оксаночка. - Зараз побачиш доню, давай допомагай. Це кафе і є годівничка, - посміхнувся тато. Татусь майстрував, Оксаночка допомагала, подавала татові, то молоток, то якісь детальки дерев’яні, то цвяхи, то мотузочки. Нарешті тато задоволено проказав: - Ну ось, кафе-годівничка готова. – І справді, на столі стояла маленька хатинка, з дахом і підлогою. Дівчинка похитала головою: - Ні татусю, ще не готова, а де ж стіни, вікна, двері, столики та стільці? Тато засміявся. - Стін не треба донечко і всього решта теж. Ось побачиш як воно буде, біжи лишень до мами, хай дасть шматочок хліба чи зернят. Оксаночка побігла до хати й миттю повернулася з окрайцем хліба у руці. Тато надробив хлібних крихт на підлогу годівнички, підняв її зі столу, і пішов разом з дівчинкою у сад. Ох і снігу ж намело величезні кучугури, ось минули сніговика, якого Оксанка вчора з татом зліпили, підійшли до яблуньки, що красувалася у біленькій шубці, тато трішки обтрусив гілочку, і повісив годівничку-кафе навпроти віконця Оксанчиної кімнати. Щоб доня могла спостерігати за частуванням пташок. - А як же стіни, вікна, двері, столи і стільці, - не вгавала дівчинка. - Біжи до хати, доню, бо холодно, все через віконце побачиш, - лагідно сказав тато. Оксанка миттю побігла в тепленьку хату, а там так пахне. Це мама з бабусею щось смачненьке готують, завтра ж Новий рік, і ще так багато всього треба встигнути зробити. Ось і дідусь біля ялинки щось мудрує, на підлозі стоять коробки, і пакети з різними новорічними прикрасами та ліхтариками. - Ходи внученько, будемо ялинку прикрашати, саме час. - Зараз дідусю, - відказала Оксаночка, і побігла до своєї кімнати. Притулилася носиком до холодної, розмальованої морозом шибки, щоб краще бачити. А кафе-годівничка перед самим носом. Дівчинка принишкла, бо побачила, що одна пташка залетіла в годівничку, сіла, озирнулася. Ось уже й ласує смачними крихтами. Знову голівку повернула, цвірінькнула щось на своїй пташиній мові, і до годівнички прилетіли ще кілька синичок. Ох і зраділа Оксаночка, що пташки тепер не будуть голодними. Тихенько, навшпиньки, щоб не налякати птахів, відійшла від віконця, і побігла хвалитися побаченим дідусеві. - Дідусю, там синички прилетіли, крихти поїли. Тут і тато у хату зайшов. - Татусю, я зрозуміла, не треба їм столики і стільці, і стіни не треба, бо як вони залетіли би в кафе-годівничку. Дідусь посміхнувся, а тато доні підморгнув: - Ох ти ж моя розумнице. Ну давайте, будемо ялинку прикрашати. Оксаночка від радості заплескала в долоньки. Новий рік – казкова пора! Яких тільки див, та різних пригод не стається в перед-новоріччя, і в новорічну ніч. Ось і сьогодні, над будиночком Оксанки, пролітала казкова фея. Махнула чарівною паличкою: - Бути казковому диву,- промовила, і полетіла собі. І почалися передноворічні дива. Раптом ожив сніговик, котрого зліпила Оксаночка з татом, заговорили синички, і лісові звірята, тільки дівчинка про все це, поки що не знає. Коли ялиночку прикрасили, тато включив ліхтарики, що засяяли на ялиночці різнокольоровими вогниками. Ялиночка була такою гарною, так святково стало в кімнаті, що дівчинка закружляла від радості у танку. Задоволена Оксаночка підбігла знову до вікна, хотіла ще помилуватися пташками в годівничці, і раптом побачила, що сніговик привітно помахав їй рукою. - Ого,- промовила мала,- Сніговик ожив, це ж треба таке . Біжу пограюся з ним в сніжки. Вибігла в коридор, одяглася тепленько, взяла рукавички, і гайда у двір. - Дивіться, Оксаночка вийшла гуляти, - проспівали пташки. – Дякуємо тобі за смачний обід. - Будь-ласка,- промовила здивована дівчинка. Вона ніяк не могла зрозуміти, як це вона розмовляє з синичками. - Цікаво, що це зі мною сталося? - Мур-мяв,- нявкнув поруч кіт Барсик. - Йди-но до мене пухнастику, - проказала Оксаночка. - От іще, ніколи мені. Потім, пізніше, бо маю ще справи,- відказав Барсик людською мовою. - Ой, а як це ти розмовляєш? – спитала дівчинка. - Як-як, так, як і ти,- нявкнув кіт. - Це витівки казкової феї, вона начарувала. Хіба ти не знаєш? Перед новим роком, і в новорічну ніч частенько трапляються різні дива. – Сказав Барсик, і поважно розпушивши хвоста пішов за ріг будинку. Оксаночка аж рота відкрила від такої несподіванки. - Ходи гратися Оксанко, - почула дівчинка, озирнулася, і побачила сніговика, що посміхався до неї, і підморгував вугликом-оком. - Оце дива! – вигукнула Оксаночка. - Нічого дивного,- відповів сніговик, і таке буває. А що це у вас в хатині так гарно блимає, і сяє? - Це ліхтарики на прикрашеній до свята ялиночці сяють,- відповіла дівчинка. - Ніколи такого не бачив,- промовив сніговик. - Ми теж ніколи не бачили святкової ялинки,- прощебетали синички. – Ніхто з лісових мешканців такого дива не бачив. - Шкода, - сказала Оксаночка. Це так гарно, і весело. - Ми полетимо до лісу, і всім розкажемо новину,- сказали синички, і полетіли. - То що, граємо в сніжки? – запитав сніговик. - Граємо, граємо,- погодилась дівчинка. І давай ліпити сніжку. За якийсь час, повернулися синички, а з ними прилетіли ще й снігурі: - Кажуть у вас ялинка є не звичайна?- спитали. - Так, є,- відповіла Оксаночка,- але вона в хаті, ви її зможете побачити хіба що через вікно. Пташки посідали на підвіконня, і зацікавлено розглядали ялиночку, що мерехтіла різнобарвними вогниками. - Гарна, яка ж гарна. От нам би таку в лісі, було б і в нас справжнє свято, - перемовлялися пташки. - Придумала!- вигукнула дівчинка, - попрошу дідуся, щоб допоміг, і вам свято в лісі влаштувати, а ви поки пригощайтеся. Дівчинка помахала рукою новим друзям, і побігла до хати. А снігурі та синички, мерщій до годівнички. Оксаночка з рум’яними від морозу щічками забігла в кімнату, і до дідуся: - Дідусю, а в нас залишилися ще ялинкові прикраси? - Залишилися. А тобі вони навіщо внученько? - Знаєш дідусю, я ось думаю, у нас буде гарне новорічне свято з красунею ялинкою, а у лісових звірят такої немає. Може й для них ялиночку прикрасити, хай і в них буде свято? - Ну що ж,- почухав дідусь бороду,- добра думка внученько. Завтра вранці підемо до лісу, прикрасимо звірятам ялиночку. Наступного дня, поснідавши, Оксаночка з дідусем стали на лижі, взяли рюкзаки, і подалися до засніженого лісу. Там дідусь відшукав найпишнішу красуню ялинку, і давай її прикрашати. Дівчинка дуже старалася, допомагала чіпляти кульки, та сріблястий дощик, а ще розкладала під ялинкою звірятам гостинці: зайчикам смачну моркву, білочкам горішки, їжачкам червонобокі яблука, кізонькам капустяні листочки та запашне сінце, та багато насіння для пташок. Оксаночка чула, як пташки розносили всім лісовим мешканцям звістку, що і в них буде новорічне свято, що вже й ялиночка прикрашена стоїть, і тільки задоволено посміхалася. Коли вони з дідусем впоралися з роботою, рушили до дому. Дівчинка озирнулася, і побачила зайчика з білочкою, які махали їй лапками, і дякували. Дома, Оксаночка трохи зігрівшись, знову вибігла у двір до сніговика. - Як ти гадаєш, задоволені будуть звірята?- спитала. - Думаю, що так, у них ніколи раніше такого свята не було. – А потім трохи зніяковіло запитав дівчинку: - Ти не образишся, якщо і я піду до звірят святкувати? - Ну, що ти. Звичайно йди. А я піду насиплю зернят у годівничку, бо в гості ж прилетять пташки. Вже вечоріло, Оксаночка насипала птахам зерна, і хотіла вже йти до хати, та з-за рогу вийшов Барсик, і ліниво проказав: - Не забудь нового сніговика виліпити. - Навіщо? - Ну як навіщо, ти що не знаєш? Коли 12 проб`є година, зникнуть чари казкової феї. - То й що?- спитала дівчинка. - Як то що? Ти перестанеш розуміти мову птахів та звірів, а сніговик залишиться там, у лісі. Як ти поясниш, куди подівся сніговик? - А й справді,- погодилась дівчинка,- допоможеш мені Барсику? Барсик трохи повагався, ліньки було, але ж і Оксаночку він любив, тому погодився. Разом вони швидко впоралися з роботою, виліпили нового сніговика. От тільки замість морквинки носом стала крижана бурулька, бо за морквинкою було вже пізненько бігти. Вийшла мама і покликала доню: - Іди до хати донечко, пора за стіл сідати Старий рік проводжати, Новий зустрічати. Барсик першим шустьнув у теплу хату, за ним пішла і Оксанка, а на порозі зупинилася прислухаючись. То святкуючи, співали новорічних пісень у лісі звірята.
Я читав і думав - чому не включають такі якісні казки у дитячі години по телевізору?А показують казна - що...З задоволенням прочитав, хоча уже давно вийшов з того віку, для якого адресовано.
І мої сьогодні спостерігали у вікно за тим, як синички зерно клюють!Тішилися щиро цим милим крилатим гостям!Чудова казочка!Аж самій захотілося Нового року!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
