Сумно, коли держава не цінує власних дітей, а виштовхує їх у чужі краї, у статус "заробітчан":(

Дякую, Таю! Сумно дуже, бо еміграція триває і омолоджується...
А статут "заробітчанин" не страшно, бо він від "роботи" походить, а от "корупціонер" та ... оце наша біда...

Світло, воно є завше. Треба його побачити, відчути. Оксана це зробила і акумулювала його в антологію.

Дякую, Тамаро. Справді Світло можна знайти скрізь, лише не зневірятись.

Я дуже (!!!) дякую Ларисі Омельченко за представлення антології. Подам коротеньку інформацію.
Антологія творчості заробітчан «Світло на чужих стежках» вийшла у 2005 році. Поява цього І тому антології творчості заробітчан «Світло на чужих стежках» стало резонансною подією в заробітчанському світі. Вперше (цього не спромоглася жодна із добре визрілих діаспор), світ побачила збірка, яка об’єднала українців з різних міст України й Італії, і заговорила різними римами про одну і ту ж проблему – трагедію України.
Збірка підготована редколегією християнського часопису українців в Італії «До Світла». У книзі вміщений матеріал, зібраний упродовж трьох років. Обсяг – 260 сторінок. Віршовані твори 174 авторів-заробітчан практично з усіх куточків Італії. Презентувалася 12 червня 2005 року в Українській папській колегії Святої Покрови (Рим) 24 липня 2006 року презентувалася у Молодіжному центрі в місті Дрогобичі, 15 травня 2006 року в Івано-Франківській юначій бібліотеці. А нині, завдяки Ларисі, відбулось «знайомство» із натхненівцями.
Тут рими як струни – оголена правда…

Оксанко, шановна і мила, Вам спасибі, що працюєте над цією темою! Ми на роботі обговорювали книги, я розповіла дівчатам, зі сльозами, що Ваш синочок і досі зберігає стоси маминих листів (прономерованих!)... І всі зійшлися на одному: Ви - як жінка, як мати, як дружина, як громадянка - ВЧАСНО  повернулися додому, без жадності до грошей, без фанатизму до матеріального, і це просто класно. Здається, не всі відчувають ту межу, за якою - точка неповернення... А ще на днях я розмовляла зі знайомою жінкою, яка 6 років працювала у різних містах (Ріміні та ін.), то я від неї навіть італійську мову почула, торохтить швидко і впевнено! Я їй розповіла анекдот із книги заробітчанського гумору "Гавдеамус..." - про "Баста козі!", то ми ще й посміялися!.. Дякую.

Які ви молодці! Ке белла коза!

Земний уклін Вам Оксаночко, за ту роботу, що робите. Адже заробітчан, часто-густо виставляють у дуже непривабливому світлі, тому такі книги, як Ваші мусять людям правду нести про той гіркий чужинський хліб.

Дякую, Віталіє, за розуміння і підтримку.

Мені не довелось багато літ працювати в чужих сім'ях. Було по-різному, аж згадувати не хочеться. Якось склалося само по собі життя. Церква, школа, курси іспанської...  Хотілося зразувзяти якомога більше знання. Хоча багато жінок вважали, що приїхали заробити грошей, а вивчати мову.  Два роки кожної неділі мотивувало мене адаптуватися в життя іспанців. Іспанія інша держава  і є багато  різноманітності між  Італією, асаме: звичаї, традиції, культура... Тому не можу сказати одними і тими ж словамии про ці дві країни.
Так, і кожен народ чимось різниться. Багато виїхало українців за кордон працювати і забезпечувати свої родини.  Болючіше стало для тих людей, що залишили свої сім'ї. Для мене зміна життя була потрібна. Але не дай, Боже, такої долі нікому! Я ЗА ЗДОРОВУ НАЦІЮ І ЩАСЛИВІ РОДИНИ. То ж насамперед хочу подякувати Оксані, що змогла донести словом правдиві історії наших українських жінок.

Дорога, Журавонько! Для любові і рідності немає кордонів. Обіймаю!