Які ж вони гарні - наші жінки і які калинові їхні усмішки, які сонячні їхні очі, коли вертаються... Та яка ж полинова печаль, коли від одвірка рідного відриває чужина... Гарно, Оксаночко)))
Мене вразив і вірш, і оцей комент Наталі: "Заокруглили роки в чужині, і ніхто вже не кличе, і ніхто не вертає, і не видно очей з-під вдовиної шалі..." Так, не кличуть, бо вже одвикли давно. Чоловік... у кого помер, а в кого й давно іншу має... Чому ж вони "сидять" там, на чужині, хочуть всі гроші заробити?! У нас одна заробила на розкішну квартиру, меблі, "всьо хорошо, вот только с дочкой отношеній нєт... а так всьо хорошо!".
Важка доля наших жінок-українок, матерів, що наче й не живуть, а нидіють на чужині, лиш в снах діток обіймають, не бачать їх роками, живуть із вирваним серцем, що кровить сльозами за рідними.
О, дякую Наталю, давненько у мене не було гостей! Намагаюся цю тему не випускати зі шпальт газет, з поезії та молитви. Інакше звикнемо, що так має бути. Мені приємні Ваші відвідини!
Так, доля непроста... Однак, кожен з нас робить власний вибір і долю свою торує так чи інакше...Можна шкодувати, можна докоряти, можна ж дивитися на все, як на свобідну волю кожного, хто обирає свій шлях... Гарний вірш, душевний, Оксанко!
У 2010 році вийшла поетична збірка "Журавлині ключі" (видавництво "Сімик", Івано-Франківськ), куди ввійшли твори співвітчизниць-заробітчан: з Івано-Франківщини, Кривого Рогу та Донецька: Ольги Струтинської, Оксани Семотюк, Люби Камінської, Алли Резнік, Стефанії Ярич, Олени Школиної. У листопаді відбулася презентація збірки у Болоньї (Італії). Ці рядки я написала до їхньої презентації. Дякую, Лесенько, що сколихнула спомини.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Дійсно,наші бідолашні жінки,наче заручниці на чужій землі...Зворушливий вірш... 
