Тримаю в руках книжку Олексія Тичка «Нерозгадані сни», яка побачила світ навесні 2013 року у видавництві міста Кременчука. Це друга збірка поезій автора з міста Городище, що на Черкащині, до якої ввійшли тільки ті вірші 2007-2013 років, які відображають стан душі, відношення до друзів, жінки, суспільно-політичних процесів в період укладання збірки. Вступні слова до книги писали Адель Станіславської із Івано-Франківська «Нерозгадані сни Олексія Тичка» та Лариса Омельченко з міста Підгороднє Дніпропетровської області «Рятувальне коло «бранця самоти»…». У збірці близько сотні віршів, душевно щирих, відвертих, чоловічих. Ділять – не ділять, а я таки ділю поезію на жіночу і чоловічу.. Та не про те мова.

Мова про те, що вірші Олексія Тичка легко читаються і добре лягають на душу. Вони правдиві і сиво-дитинні. У цьому збірнику (на мою думку)  – дві окремі книги: одна – «ніч без сну», а друга «я люблю», є ще декілька, які просяться у третю – «героя гени розбудили», куди б відібрати патріотику: «Генетичний страх», «Бій під Крутами» та інші.

Перша дуже близька нам, жінкам. Той переспів сивини, самотності, дещо жалю, споминів – він майже однаковий. Лише у нас (жінок) він вибалаканий, трохи розгублений і на аркушах застигають рештки болю, а в автора все сповна рве груди.

Друга – відкриття для нас (жінок), бо за чоловічою мовчазливістю ховаються багаті  словесні образи, обриси почуттів, переживань, мальво очей і гарячої уяви. Це та нерозгаданість.

Третій у Олексія виходить без коментарів – готові вірші на сцену. До речі, я зразу ж скористалася віршем «Під Крутами» у нашій школі, звісно із представленням автора.

У більшості віршів автор весь емоційний згусток викидає у перших рядках, а далі ніби роз’яснює читачеві їх (перша частина).

Друга дуже естетично красива, галантна, справжня – чоловіча. Навіть еротика настільки витончена, лагідна. І ті ностальгійні переливи навіть пасують там «Я пальчики ніжні, маленькі долоні зігрію теплом нерозтрачених сил…»

Багато музики у творах і музичних інструментів – клавішних. Вони підкреслюють ту перемінливість як у настрої та у мелодиці

Кожен вірш залишає штрих для роздумів. Погляньте на цю маленьку вибірку з віршів О.Тичка: «І комфортним стає мій барліг», «зі стелі купа слів», «опуклості вже інші у монет», «загали сум на білому роялі», «негідних волоче, покірні – самі…», «що знає тепло моїх ніг», «чорний чай королеви останнього балу», «трояндові долини», «допоки була сила – то був потрібен кінь», «від променя сонця околиця п’яна», «хворіють страхом наші гени», «ковток холодний на розлив», « поховав під старі осокори це собаче життя», «птаха я сива-сива, а мріяти мастак», « в політ поведуть тільки сови бродячого битого паса», «осіння гіркота вдягає жовті ризи», «Душа не старіє! Тримаймося, куме!», «В серіал мій під назвою «Сон», «у ті час, де дух прозорий», «чергове застілля – і року нема», «проведу обряд повернення», «столице, столице, байдужа, пихата», «романтична хвороба постійна», «душу шкребе до ран», «поетичного воза натхненно тягну» та багато інших. Ці фрази цілісні, їх може використовувати будь-хто і цитувати в своїх творах. А це вже серйозний набуток.

Я задоволена прочитанням. Багато почерпнула і відкрила для себе. Бажаю автору творчого натхнення . Дерзайте, Олексію! Бо вартне.

«Душа має повне право, вагою у дев’ять грам, натиснути» зболені гальма… ти правді поперек підклав…

Оксана Пронюк, м. Івано-Франківськ