Ти мені не снишся. Так буває.
Під мінорну музику дощів
Гомінким застудженим трамваєм
Надвечірок в далеч прогримів.
Ти до мене в гості не приходиш,
Знов у серце стукають не ті.
На вологі вищерблені сходи
Розіллялись пахощі густі
Свіжих фрешів мокрої алеї
В шумовинні лагідних цвітінь.
На мої шовкові орхідеї
Опустилась яхонтова тінь -
Впало сонце персиком за ве́жу,
Небокрай трояндово цвіте.
Я тобі до крапельки належу,
Але ти не відаєш про те.
Так проникливо відчувати біль може тільки чуйна душа закоханої жінки-поетеси. Мелодійні рядочки виливаються у насправді мінрну мелодію романтичного смутку і безкінечної надії, надії на взаємність. Вишукано, витончено, прекрасно!
Ваша правда, пані Наталю...Та не завжди почуття ведуть правильною дорогою, тому доводиться жертвувати ними заради обов'язку. Дякую Вам щиро за цікаві роздуми!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Отака таємниця у моєї ЛГ! 
