Іще тримаюсь мріями за нас,
Думки про тебе труться, ніби жорна,
Струнких тополь ясний іконостас
Бентежить зранку музика мінорна
Грибних дощів. У затінку дібров
Журливий клен, огорнутий імлою,
На гілку хмарку сиву наколов,
Пробивши м'якоть гострою стрілою.
Отак і ми без крапельки жалю
Свої серця пробили навзаємно...
Іще тримаюсь, вірю, бо люблю!..
А час покаже: може й не даремно.
Уже й не дивуюся... Хіба в силі дивуватися, коли перебуваєш у постійному розкриллі дива Твого слова? Браво, Наталочко! Натхнення Тобі! Твори на радість нашим,залюбленим у Твою поезію, серцям!!!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
І я Вам дякую, пане Олександре, за позитивний відгук! 
Рада бачити!
Дякую, Лесенько! 
