Над куполами стяги жовто-сині, А в серці знову темносивий біль - Ми незалежні нині, наче й вільні, Та поневолені безрадно звідусіль! Гучні тамтами бемкають на площах, Іще гучніше мається душа - Прекрасна Неня наша і хороша, Лишень біда її ніяк не полиша. Незмінно-жаско пригортає мука Безсилі вікна в сонцесяйний світ. Летять угору "ще не вмерлі" звуки, Та марнокрилим видається піснеліт. І з року в рік маліє і міліє Джерельце віри: вирватись із пут Колючої розпуки-безнадії, Що присмокталась, як голодний спрут. Хоч ніби й звиклось, що болить і тисне, Неволить волю зрада і олжа, Та поки небо над полями висне, Все ближче й ближче сунеться межа... (24.08.13)