уже нема жовтявого роздолля
кульбаби посивіли шурхотить
солоний вітер де за краєм поля
безвільно золотава рветься нить
дива пір'їнні тануть межи верби
тужливо линуть ген у далину
хоч їм намріювати - златом ще би
з міжтрав'я виплітати сивину
та вже гуркоче хвиля навіжена
за мить об ноги хлюпнеться прибій
і яви розтривожена Марена
останні сонечка задмухає руді
(21.05.13)
Я дуже люблю кульбаби, але думаю про них - тільки як про жовті весняні сонечка. А тут Леся так поетично розповіла про "кульбаби посивілі", що... мені відкрилася нова грань краси!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Дуже чуттєво і витончено передала ці кульбабкові метаморфози... 
