Устами притулюся до землі - До тої, що найперша, наймиліша. У рідному, коханому селі Стареньку хату пригорну, потішу. Бо десь отут усі мої літа - Іще такі наївні, світлоокі, Не страчені намарне по світах, Дитячі босоного-щирі кроки. А над вікном ікони пресвяті Ще й до сих пір молитву пам’ятають Оту, що матінка на самоті Вигойдувала аж до небокраю... І де б життя тепер не повело, Куди б не простелилися гостинці, Зусюди повертаю у село, Тулю уста до рідної землиці. (12.07.13)