По нашій вулиці гуляє листопад,
Чи падолист…а може – просто осінь.
Як рудокоса зрадниця усе підряд
Із вітром в вальсі листя знову зносить.

Піду я стежкою у жовту заметіль,
Загляну шурхотом в комору серця.
Можливо, буде знову, як на рану сіль –
Прикрило листом сподівань озерце…

Гуляє в позолоті осені кортеж,
А серце раптом пожовтіло сумом,
Осінній килим дум в душі із листя теж,
І стеляться надії жовтим димом…

Гарно, Тамарочко... І то завше знайдеться у Вас вишукано-чарівливе слово)

Я повторюсь - то ж твої вірші надихають. Цей родивсь після прочитання "До листопаду..."

А я тішуся, Тамарочко, щиро... Бо ж так приємно надихати до таких чарівливих образів))))