Так трепетно, Лесюню, ти описала прохання самоти...

Дякую, Тамарочко... Тонкочуттєва душа Ваша...

Проймає моє серце твій, Лесю, вірш, близький він мені, зрозумілий...
А якщо - "...Душі у далеч вічно самотою..." ?

Дякую, п.Вікторе, приймаю Ваша варіант...))))

Чуттєва зажура-трепетна і світла...Такі мелодійні проникливі вірші чарують,їх хочеться читати ще і ще.

Дякую,Натлочко... Ой і вмієш вже приголубити словом)))))

Ох і гарно Лесенько, п"ється як джерельна вода.

Дякую, Віточко,за такі сонячні слова...

Мати рідна, не той смайл стягнула... ))))))

каравул, а я гадала ти мені харакірі вчинила незнамо за що.

Таде, Віточко! То - моя вправність таке витворяє))))))

Лесю, дуже щемно, глибоко і досить музично написано. Особливо мені близькі язичницькі мотиви, і два неологізма сподобались: "знеможно" і "листоліт". І вони природньо звучать у канві вірша.)))

Дякую,п. Ярославе... Рада Вам тут і словам привітним...

Я в осені живу,
Ти чуєш, в осені…
Серед дощів, в негоду, наяву.
Ступаю я ногами босими,
І там пливу, пливу, пливу…

Я в осені живу,
Одна, однісінька…
Несу туману тугу вікову.
І над ставком, як та вербиченька
Тебе зову, зову, зову…

Я в осені живу,
Ти чуєш, в осені…
Ти птахом прилети - я оживу.
Весна і літо вже заручені,
А я тебе у зиму зву…