*** Пригорни, в захмареній долині Серця засвіти мені любов, Роси хай намолено-перлинні Вірою налиють душу знов. По траві, розніжено-травневій, Поведи мене у сад п'янкий, Там, де бавить пелюстки вишневі Легіт юний легкістю руки. Зацілуй під куполами бога Вишнього незмежного чуття, Хай вбереться радісно небога У святочно-щедре вишиття І подибає у храм пресвітлий Вознести осанну голосну Щастю тому, що пахучим квітом Засіває надовкруж весну. Зодягни світи в бузкову льолю Шовковито-лагідних небес, Все моє тремке єство любов'ю Загорни у марево чудес... (11.05.13)
| 
Ще раз повторюся: неймовірно чуттєвий і витончений вірш! 
