***
Ой сіяла чорнобривці мати коло хати...
Чи гадала Україна, що ме воювати?!
Та полола мати грядку, щиро дозирала...
Не відала Неня того, що вража навала
Насунеться чорним ралом на блаженне поле...
Пригортала мати квіти: діти мої, доле!
Обіймає Неня тихо згиблого солдата...
Поливає гірко-гірко слізьми сива мати
Пелюстята помарнілі, зборлені, пов*ялі...
Непритомніє Вкраїна в похоронній залі,
Де поснули сном тойбічним сини її милі...
Сіятиме чорнобривці мати на могилі...
(14.08.14)
Ох Лесю, Лесю...Скільки горя і сліз було, є і буде ще, на жаль. Бувають дні, коли навіть не дивлюся новини і не читаю, нервова система ніби більше не хоче подразників у вигляді невтішних новин.Це треба пережити і стати сильнішими, мудрішими щоб більше такого не було. Дякую за вірш!
І я інколи не можу, проте, мушу... Бо має боліти так, щоб той біль наживо відчувався до кінця життя, щоб можна було свідчити правду і, щоб ніхто і ніколи не міг більше обдурити, підлабузитися, переконати, що було інкаше, аніж зараз є... Дай, Боже, щоб недовго, дай, Боже, щоб не гинули наші хлопці. Бо, направду, гинуть найкращі! Поганці ТУДИ не йдуть... Дякую, Олексію...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
