НезабутнєРуки терпко пахли тютюном, Як горнув до себе, ще дитину... Роки збігли - темним валуном Покотились ген аж у долину.
І тепер там бовваніє хрест, Наче знак, зарубаний до болю: Що ніколи більше не торкнеш Батьківською щирою любов'ю!
В грудях оселилася сльоза - Пам'яті нескресла, сива крига... Прошумить ще не одна гроза, Пробере ще не одна відлига,
Та ніколи найрідніших рук Запах не забути тютюновий І не стерти з плівки серця звук Таткової дорогої мови... (10.04.13)
|