"...Ох, якби ж то вмерти... Якби ж то вмерти..." (Адель Станіславська "Болить") А так, бува, болить, що й не стерпіти - Аж репаються з болю образи! Повиростали, вигулькнули діти - Не бачать материнської сльози. Не чують батькового нарікання... А рани домордовують, печуть! Щоденно і щоночі до світання Вогненні змії лазять по лечу. За що ж ся мука видалася, Боже? За що ж оця покута без межі? Врізаються у тіло болю рожі - Нестерпні колючки, тонкі ножі. Уже й молитва вірою безсила - Безглуздя чи миттєве забуття? Розпука розтікається по жилах І серце ворохобить до виття: - О, смерте люба, де ти, де ти, де ти?! Зрятуй од цеї немочі, звільни! У темній тиші кривляться портрети, А стеля тисне, наче валуни... *** Не перший день лежить старий каліка, Не вперше смерті змолює собі... Ридає мати, сльози - наче ріки, Лиш ба, тих сліз не бачать молоді... (13.07.13)