Недопите небо
Недопите небо вилилось у прірву.
Ґалка болю - сонце, вигоріле вщент.
Скаженіє пімста, перетнувши міру:
Квітували маки - вгинули за мент...
Не добуло вітру, не достало сили.
Споночіли крики, відчай, недоліт!
Потрощені кості, зашкарублі крила...
Непрощенням лютим розійшовся світ!
Відпусти ми, Боже, сю жагу розплати,
Що повз Декалог і по́при "Отче наш"...
Бо не можна мерти і межі не мати,
Поки звір таврує вічності демарш!
Недопите небо... Ґалка болю... Пімсти!!!
Паленіє серце... Господи, не зри...
В чорній павутині бані мо́го міста,
Споночілі крики падають згори...
(30.05.14)
| 
