***
Не відпускай мене в самотню заметіль,
Нехай і літню - що мені до літа?
Достиглі яблука припали до землі,
А яблуня зосталася роздіта.

І вітами знеслась у чисті небеса -
Тримати стежку ту, що йде до Раю...
Тримай і ти мене, бо я іще не птах,
Ще навику не падати не маю.

***
Четвертий півень викричав зорю,
Багряне сонце визирнуло збоку.
Над урвищем самотності стою,
А в нім же темно, глибоко - нівроку!

А в нім же тьма темніша за мару!
І навіть яблуко одне скотилось онде
У чорну пащу... сліду не зберу...
Розбилось певно... тільки тиша стогне...

***
Лягла межа між заметілями і днем.
Майнула тінь. Ще осені не чути.
Лиш ба, чи втримаєш над прірвою мене,
І розговориш - бути чи не бути?

Розкурить сонях наостанок ночі млу,
Вдихну покору на усенькі груди,
Згадаю давнє і себе, таку іще малу...
Як є - так є. 
По-іншому (не...) буде?

(13.07.15)