Згорять колись усі мої листи, Котрі не відшукали адресатів... Та ще не час, ще суджено нести Безвільні одкровення, небагаті. Ще тулено до серця, мов мару, Надії затуманену поставу: Що небо десь намолює пору - Для зустрічей погідно-світлу наву. Ще вірою малюється панно В чеканні диво-кольору, польоту! Хоча палітра висохла давно - Хто зна чи й в силі оповити цноту. І хто те зна - чи сонячна вуаль Колись укриє по жнивах угіддя, Де сум стежок, неначе пастораль, Вигойдує журливе пообіддя. Та, певно, ще не час, не час вогню, Знеболеного, ладанного диму, Допоки ніч вигоює стерню, Свої листи впокорено нестиму... (23.07.13)