(присвячую нашим журавочкам-заробітчанкам)
***
Гірко плаче осінь у твої долоні,
Сива моя нене, матінко моя,
Журавлина доля у твоєї доні,
Пригортає на́ніч хата не своя.
Не свої хороми напирають сіро
До утоми-болю струдженим рукам,
Що не раз ведеться падати у прірву
Темної знемоги за мізерний крам.
За надії крихту у пожухлій жмені -
(О, яка ж то ноша, Господи, важка!)
Поки догорають вигони зелені,
Поки скаче сонце дике, як лоша.
Тинною журою замащені днини,
Виписані слізно на листках душі...
Мов полинним лугом за́прано стежини,
Де зблудило долю в сонні спориші.
Гірко плаче осінь під вікном у мами,
Тулиться устами сумно до землі.
Там ридає ненька сива молитвами,
Поки відлітають в далеч журавлі...
(25.03.13)
Щемно... Болюча тема, яка торкнулася чимало українських сімей...А вся біда в тому, що наша держава не в змозі забезпечити своїх громадян добре оплачуваною роботою. Проникливий і зболений вірш.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Болюча тема, яка торкнулася чимало українських сімей...А вся біда в тому, що наша держава не в змозі забезпечити своїх громадян добре оплачуваною роботою. Проникливий і зболений вірш.
