"До падолисту, до листопаду..."- доленосний період...

Якщо встигнеш - до збереження пам"яті зеленцю або й кетягів суцвіть чуттєвих у серці...)
Дякую, Тамарочко...)

все що в житті не відбувається-на краще....буде весна і цвітіння квітів.....лише треба почекати...гарний вірш,Лесю....

На краще... Тут, мабуть, ладна порятувати хіба-що віра!
Дякую, Анатолію...

ох, Лесюню, як же ж тонко і сумно... і гарно-гарно...

Дякую, Оксаночко! Осінь обіймає за плечі сумом...

Перший куплет - взагалі - бомба!

Сплакну́ла хмара, винайнята виссю,
Згорнула сонце зІм’яте без ла́ду. - Класно! Лесю, твої перевтілення у героїв своєї лірики - просто вражають! Чомусь мені відчувається, бачиться, що це - не ти, не про тебе, не "автобіографічне"... Тоді звідки такі справжні почуття?!

О, Ларисонько... Якщо відчуваєте, що не про мене, то значить вже й не так щиро)))) А якщо серйозно: не знаю звідки. То - якесь миттєве нашестя під час написання, коли я сама стаю своєю ЛГ)))) Дякую Вам!

Уста покірно випили настою
Зо слів полинних і краплин печалі.

Як же бракує інколи, а може й часто, напевно часто оцеї покірності, так виразно описаної тобою кількома влучними штрихами...

В житті привілеює покірність. Все одно - на тому чи іншому етапі! Та певно, що й до покірності треба визріти і то вартує ще більшої сили волі, аніж до боротьби! Принаймні, інколи... Дякую, Лесенько!

ПІСНЯ!

Не знаю... Та за припущення - вдячна...))))

Осінь чудова пора для поезії.Вона дає багато порівнянь і образів, не виключення і цей вірш. Гарно Лесю, ой як гарно...

Дякую, Олексію... Мені неймовірно приємно, що Вам подобається цей вірш)))))