Лесенько, ти навіть не уявляєш, скільки емоцій (звичайно, позитивних) викликав у мене цей вірш. Дуже не хотілося б його коментувати банально, але невідреагованим він бути так довго просто не може. У мене вир думок...Дякую!

Я рада, Тамарочко... Щиро-прещиро! Приємно, коли слово не залишає байдужим, а вир думок і вже прочитане мною - пошанівок Вам!

Емоції, емоції...Вони і в мене були присутні під час першого читання і дали поштовх для написання вірша. Свого бачення ситуації.Леся. дякую!

Вам дякую! Окриляєте, Олексію! Окриляєте...

Догорає свіча…Наче котяться сльози…
А на ній застигає Любов,
Що на мить розгорілась, а вічна, як грози.
Тож із ними повернеться знов.

Хай запалять її почуття і в морози,
Доки буде зима і сніги.
Без Любові вона запалати не в змозі…
Скільки світла тепер навкруги!

Запалили свічу і в долонях тримаєм,
Хоч і дощ, і мороз, і зима.
Нам озерце любові покажеться раєм –
Воскової сльози там нема…

Гарно, Тамарочко... Такі образи, якісь легкі, невагомі... А щодо повернень - мабуть все рано чи пізно повертається...

Чудово!!!

Дякую Вам щиро!)