Леся дуже актуально, правдиво! Чомусь згадались слова Людмили Гнатюк (м.Київ): Здається, потихеньку я здаюсь - Не вистачає сил на доказ Правди... Зізнаюсь, як ніколи я боюсь, Боюсь опіслявиборчого "завтра"!... Ці слова були написані 01.03.2002 року. Зараз 2012...
І в 1998: Так все-таки, ми є, чи нас нема? Ми майже зникли...непомітно зникли... Якщо ми є, то якось крадькома- Щось руйнівне у ланцюжок проникло, У непорушний пра-пра-празв'язок Із витоками нашими святими... Без висновків лишається урок, А ми лишаємось сліпонімими... Що за народ? Ще вчора козаки, А не безбатченків людський непотріб!... Ми є іще... існуємо таки... Дає Господь можливість!.. Казна вкотре...
Ми вкотре вкинемо свій бюлетень до урни, і знову не за тих, хіба це перший раз? Уже не допоможуть: другі, треті тури, Бо ті ж обридлі лиця, стяги і окрас…
так..все в житті мине...все нам треба перейти-пережити...для того,щоб бути сильнішими....адже, метал лише тоді якісний, коли довго проходить "закалку"...отак і ми...чудовий вірш!!!!
Щось пригадались мені брати Капранові... Побувавши на цементно-шиферному заводі у Франківську і побачивши процес творення цементу, дійшли висновку,що з будь-якого бруду при певній температурі можна отримати неймовірно міцний матеріал! Може... Хто зна? Та скажу -дай Бог знайти ту необхідну температуру в собі для самовиплавки! Дякую Вам, Анатолію!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
