Догорає вже день, лине птахою ніч чорнокоса, тихим смутком озветься розбуджена болем струна, тінь гіркої сльози пурхне з вій і загубиться в росах, і поглине мій сум стоголоса нічна тишина.
Я позичу в печалі дрібних кришталевих сльозин, попрошу у любові міцної прозорої нитки, а у радості - жменю джерельних дзвінких намистин, нанижу у коралі ці скромні нехитрі пожитки.
А у неба позичу хмаринок пір'їни легкі, стану птахою я, а вони мені будуть за крила, заберу у політ сподівання невинно-крихкі, віднесу в зоресад те, що вірою ніжно зростила.
Заколю собі в коси надію букетом перлин, замилуюся ними, вплітаючи стрічку серпанку, загорнуся в тендітний мережива зір палантин, загублюся у снах і блукатиму ними до ранку.
Гарні скромні нехитрі пожитки: міцна прозора нитка, жменя дзвінких намистин радості, а сльози хоч і дрібні, та зате кришталеві...І носити все це, як коралове намисто! А в переддень свята зоресад точно має зацвісти
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
