Заполоч влягалася рівненько -
хрестики в рядочки полотном,
як стелила доні долю ненька
вишитим весільним рушником.
Заплітала ув узор молитви
і благала Господа одне:
хай любов'ю, радістю налите
сіє дітям щастя осяйне.
У троянди клала їм сльозину,
щоб росою теплою була,
у тривожну й радісну хвилину
ніжністю торкаючись чола.
Голуба з голубкою благала
затуляти крилами від бід,
щоб неправди і незгоди жало
не торкнуло їх сімейний світ.
Гапутвала літери - "на щастя"
і "на долю" - дай же, Боже,їм
щоб з любові щирого причастя
заряснів дитячим сміхом дім.
Серединку чистою лишила -
чистою стелись, життєва путь,
хай же вдосталь з вічної криниці
двоє їх кохання зачерпнуть.
Вишивала долю доні ненька
Я цей вірш прочитала вперше на ФБ, прекрасні слова, думки материнські!.. Лесю, ти написала так яскраво, що його (вірш) можуть тепер використати мами, які вііршувати не вміють, але відчувають те ж саме, що й ти. Вони своїм дітям прочитають - у найважливіщий момент життя!
Якби ж то мама могла вишити долю своїй дитині... Але ті почуття, що вкладає вона у вишивку, стають ніби кодом на щасливе життя. Цей вірш гарно було б читати на весіллі, думаю гості не стримували б сліз. бо ці слова того варті
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
