Аделько, така солодко-замріяна тиша у Тебе вийшла, аж самій захотілось у неї з головою зануритись...
Згадалась мені моя тиша...
Я чую твою тишу, вона бринить бажанням,
Вона пульсує в скронях, в інерціях тремтінь
Крила, що Вічність пише в обіймах у світання,
В магічному полоні безмежжя Янь та Інь.
Я бачу твою тишу у місячному сяйві,
В палітрі у веселок, які стремлять увись.
Ми долю власну пишем у римах життєдайних,
Тужливих і веселих, що ніжно обнялись.
Спиваю твою тишу, мов те чарівне зілля,
Що пристрасті бентежить і збурює думки.
Я вже на дотик ближче. До тебе шлях осилю,
Не знаю я обмежень - нестримний дух такий!
Впускаю твою тишу у вікна свого серця,
Тепер в його оселі зникає тінь оман.
Я вже піднялась вище. Ось янгол мій сміється
І ніжно крила стелить у лоні Інь та Янь...
