На жаль, такі сумні реалії нашого життя, тому від песимізму нікуди не дінемось... Треба змінювати щось всередині себе, тоді й світ зміниться.Актуальна тема.
Мені сьогодні подарували товсту збірку (вибрані) Василя Симоненка, на четвертій сторінці - Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю - Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю...
Наболіло, Тамарочко. А найбільше те, що ми не тільки боїмося щось змінювати. Боїмося навіть думати всерйоз про зміни. Бо для того треба було би зазирнути у власу душу і спитати себе - а хто я є?..
Про власну душу - дуже точно, Аделечко! Але не зовсім згодна, що боїмося...заглянути в душу...Можливо, боїмося признатися самим собі...Це вцілому...а не конкретно
Заглянути, признатися, думати... "Натхнення", до слова, чи не найактивніше відреагувало на цей вірш-емоцію. Майстерні - майже німі. От і думається, варт щось казати. Чи тримати при собі свої думки, як багато інших, " не паритися" так би мовити...
Болить реальність, надто вже болить тоді, як люд покірно, мов воли, волочить рабський хрест без нарікань, забувши - тільки в наших є руках і доля власна, і майбутній день... коли ж ріку зневіри ми пройдем?!
Вірш Аделечко актуальний. Всі обурюються, одне перед одним, лише далі того не йде. Кожен має думку, аби хтось зробив, чи змінив щось, то було би добре. А в цілому моя хата з краю... Гірко за нас... за себе зокрема... іноді майне, а що я можу одна зробити? Але ж можу... можу не мовчати. І треба не мовчати.
Аделе, дорога! Тут треба розуміти історичну ситуацію, яка сталася з нашим народом, особливо в ХХ столітті. Я знайшов пояснення для себе у книзі київського історика Сергія Білоконя "Масовий тероризм, як засіб управління державою" (1917-1941 рр.) Хоч я б цей період продовжив, бо була ІІ світова війна, голодомор 47-го, війна Совітів з УПА, яка тривала аж до 60-х років... І мільйонами гинули свідомі українці. Але й далі були і Соловки, арешти інтелігенції, смерть Стуса і вбивства національно свідомих народних депутатів і не тільки у часи так званої незалежності України - Чорновіл, Ємець, Гетьман, Оробець, Гонгадзе, Александров, Вадим Бойко (з ним я вчився на журналістиці в Київському університеті) та багато інших. У цій книзі цитуються слова одного з ідеологів сталінізму (прізвища зараз не згадаю, не маю книги під рукою): "Не треба убивати всю націю, достатньо знищити відсотків 60 - усіх, хто є так званим хребтом нації - людей, здатних до опору. Їх найперше розстрілювали, як ворогів народу, засилали в табори, морили голодом. Інші 40 відсотків, так звані "плохие овцы" - їх схрестили з матоязичним населенієм, яке завезли на території України, виморені голодом. Це - люди, агресивно налаштовані проти всього українського. от і маємо в більшості народ люмпенів, так звані ходячі шлунки, девіз яких "любовь приходит и уходит, а кушать хочется всегда". Оце і є в більшості - ті раби, про яких ти пишеш. У цій книзі розповідається, що винищували навіть всіх просто красивих людей, бо красива зовні людина, як правило, горда і незалежна - тобто "євгеніка зі знаком мінус" (Євгеніка - наука про покращення людської породи). І щоб виростити хребетну націю, треба щоб пройшов певний час. Я працюю в капелі бандуристів, як ти знаєш. У нас - чоловічий колектив - всі дуже гарні хлопці й чоловіки і дуже талановиті. Якось ми виступали в Котельві на Полтавщині, то їхня завідуюча відділом культури сказала напівжартома, напівсерйозно: "Лишіть нам кілька хлопців для розплоду". От ми й жартома кажемо, чи не стати б нам биками-запліднювачами, щоб поліпшити істинно українську хребетну породу. Може б тоді процес відтворення нації прискорився? Я бачу по своїй доньці, наскільки вона сильніша, цілеспрямованіша у своїй боротьбі за українську Україну у відомому громадському гурті "Відсіч" за моє покоління. Ці діти прекрасні, вони просто одержимі ідеєю незалежної України, хоч їх - жменька. Вони не дають холуям-пристосуванцям перйти знову на російську мову, як за Союзу, вічайдушно і, головне - систематично, воюють то з "Рошеном", то з депутатами, які сприяли прийняттю закону КК - Ківалова-Колесніченка... Пройде час, виростуть нові покоління, буде все інакше, дасть Бог. Не все так погано, треба долучатися кожному до цієї боротьби, а письменникам - чи не найпершим виховувати словом співгромадян і не зневірюватися, найголовніше!..))))
Ось, ось той коментар, від якого сповнилася гордістю душа! Я цілковито поділяю Вашу думку, Ярославе, що народ наш здебільшого винищений і майже не лишилось тих, хто готовий щось робити. Читала нещодавно В.Шкляра "Чорний ворон" - душа болить від тої гіркої долі і голої правди - хто був готовий на все заради кращої долі - загинув, решта - пристосувались. Ось що має читати наша молодь. Та й ще є немало інших цінних творів, на котрих має виховатись ота здорова і гідна нація. Я писала на інших ресурсах відповіді на коменти до цього вірша, що це вірш емоція, свого роду провокація. Провокація для приспаної душі-совісті-свідомості, котра годна хіба що журно похитати головою, чи покивати невизначено на заклик таких, як Наталя, пожалітися сусідові, йой як все погано, і чекати аби хтось щось зробив, але швидко і безболісно, накшталт, лягли ввечері спати, а на рано - гоп-аа - молочні ріки, кисельні береги... Так, треба час і бодай мужність говорити правду, аби виховати своїх дітей кращими ніж є ми самі.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Треба змінювати щось всередині себе, тоді й світ зміниться.Актуальна тема.
