Рукате, порепане дерево,

Яке народилось не в Зоні,

Жило без законів відчуження,

Укупі росло з хлопчаками,

Рипіло у танці під стерео,

Торкало гладке підвіконня,

Як вечір кінчався натруджений –

Дівчат обсипало квітками...

Позиркує сторожко яблуня,

Вона – ще нівроку бабуся:

Модельного, бачите, зросту,

Лиш сиві від часу гілки...

Сумує: господарів забрано,

Хоча й обіцяли вернуться,

Казали: ще крикнемо тости,

І вип’єм сто грам залюбки!..

Вдяглась берегиня по-літньому:

Намисто із яблук – на груди,

З чорнобильських та молодильних...

До Спаса лишилось три дні.

...І тиша в будинку столітньому,

Й ганчір’я покинуті груди,

І фото у рамці весільне,

І сплять килимки повстяні...

9.08.2013.