Годинник глузує: «Тобі уже конче пора!», І гуси у косах гелгочуть: «Випещуй же нас!...» Упреться в коліна з розгону чужа дітвора. Ламбадно-спокусливо стегна приструнюють час.
Ще листя пожухле далеко-далеко вгорі, Іще не прив’яв повириваний вчора бур’ян, Його ще не скоро упорають господарі, Бо їх не існує, і їхнє обійстя – обман…
Ще можеш дівчиськом пронизливо крикнути: «Ааа!...», Самотню колючку загнавши раптово в п’яту. А хто її витягне – то вже вирішуй сама; Чи довго чекати на мить рятувальну оту?
Звичайно, пора. Дикі гуси у вирій злетять, Їх пестити вітер візьметься у далечі тій. Проси повернутись… Ні, краще вертати не радь! Тобі до любові – лише один крок в самоті…
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
