Вона – дружина поета. Може, колись репресованого Нею і подружнім життям, Коли шрифтом пахла нова газета, І пахла любов’ю, притаманною його віршам.
Тепер ті рядочки пожовклі Вкарбовані в шпальти Самотнього серця. І думка в душі удовиній Не змовкла: Невже ж то оце все?.. Невже ж то оце все?!
Ох, треба було не просити Мовчати безсонне перо У нічному затишші. Уваги до себе не потребувати: Хай пише, хай пише, Хай пише, хай пише!..
Загляне укотре До нього в чернетки: А, може, там лист… Ну, хоч поміж рядками! «Земний мій, законний мій, Любий поете! Талант визнаю твій. Як жаль, що – з роками…»
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
