…І коли провела чоловіка в останню стежину, Коли навпіл розрізала кованим засовом світ, Пригадала тоді вже минулу, пошлюблену, днину… Та й угледіла в тому немовби його заповіт.
Він робив держаки для всілякого там реманенту: Сільський бізнес такий, ще й відчутний прибуток дає… Не відчула вдова порятунку такого моменту, Просто йшла у майстерню далі ятрити горе своє…
Гострий ніж ніби сам у долоні до неї ускочив!.. Якби взріли сусіди – то гули б на усеньке село, Що вона, Катерина, з собою покінчити хоче!... Ой, розмов без відвідин, співчуття без спочину Та зітхань проти ночі б було!..
Жінка прикро вчинила: ввігнала ножа…у лопату – Незакінчено-вічну, оту, що він не доробив… Чи образиться милий? Ох, якби ж то… якби ж тільки знати!.. А за ніч вже підсвічник без свічки світанок світив!
Спить спокійно сусід: хтось межею – з ножем, а не лячно! Бо то ж не самогубця, й не спалена горем жона. То дружина покійного - стишена, втішена, вдячна, Поспішає в майстерню плекати підсвічник вона…
Держаків заготовки у спадок лишились по ньому. Жінка різала вміло, знеболюючи наждаком… Засівався світанок, а майстриня світила невтомно Без свічок – на весь Всесвіт – порожнім новим свічником!
Вже їх триста стоїть (сорок днів в засвіти відлетіло…)! Заготовок не стало – то пішла попідтинню селом. Чим могли – помогли, а вона ж бо не хліба просила, А гілляку від липи, або що в кого зайве було…
ВирізАла без креслень, кресала без кременю іскру. «Навіжена!» - шептали, але йшли милуватись у двір… А майстриня підсвічники так розмальовує бистро, Різьбить вправно й уміло – і що їй людський поговір!
…Перетнула дорогу місцева сучасна легенда: Кажуть, ніби покійний вже просить вдову: «Зачекай!..» Бо йому від отого аж якось… занадто вже…тепло, Можна навіть сказати, що спека ота – через край!
Він любив її палко – ото й відпустив ще пожити: Хай підсвічники робить, як має талант і снагу! Лиш благав свою Катрю… про мужа земного і діти… Та - музею в дарунок колекцію ту дорогу…
Тамаро, я так плакала, як почула цю історію! Як тут не побачити "надзвичайне", як і справді ці люди - надзвичайні! Про "легенду"- це, звісно, моя вигадка, але все інше - правда. І нашому музею ця незвичайна жінка, вчителька, мати 4-х дітей, подарувала 5 підсвічників. Дякую, Тамаро, що завітала!
Тамаро,я тобі дуже вдячна! Я думаю: яка ти добра душа, це ж треба - книгу виготовила, та яку гарну! Це ж нам якось треба презентацію зробить, вже для цього аж 2 книги є - твоя і Катрусина.
Ларисо, та збірочка не моя, а НАША, бо кожен доклав до неї зусиль. Презентацію збірки, що зверстала Катруся - то варто зробити, бо ж то усе серйозно і наклад, я думаю, величенький. А наша зимова - то сувенір. Хоча, як презентація сайту "Натхнення" - згодиться.
Було б дуже добре провести презентації обох книг під час майбутнього Уманського фестивалю. Як результат віртуально-реальної поетичної єдності поетів - будь то фестивальний рух, друк віршів на сайтах чи читання традиційних збірок одне одного.
Тамаро, а ти в нас - просто читацький діамант! Я була вражена твоєю вірністю Поезії, Слову, коли ти щодня виходила в "ефір"; ти небайдужа, тонка і теж ранима. І добре, що ти почала писати, бо такі люди, як ти - до цього просто мусять прийти!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
