ох ці вже "плямкотіння губами"!!!! ото правильно молодь робить, що менше уваги на нього звертає...) гарний вірш,Ларисо, заставляє задуматись...без минулого, як то кажуть, немає майбутнього....і хай хто що не каже, а старожитності завжди в моді....
"і ну – плямкотіти губами! – Бездомні ровесниці-діви..." Я хотіла сказати, що це - ровесниці-старі діви ("бездомні" - тобто "безсімейні")- саме нашого ліричного героя. Він уявляється мені немолодим, одним з небагатьох неодружених у його віці, і тому "бабки" й заздили по-злому його обраниці, хоч і не розуміли сільського дивака... Дякую, Анатолію, за небайдужість!
А я писала і знала, що ти так скажеш, Олексію. Я так рада, що ти це згадав: нашого спільного знайомого, який надихнув мене вже на другий вірш. Перший - "Подарована сорочка". Сьогодні ми поговорили з тобою по телефону, і я пішла книги в читальний зал розставляти. І ставила на "І", а там поруч літера "З": ПОЕТИЧНА ЗБІРКА "ЗОРЯНІ РОСИ" (ХМІЛЬНИК, 2004). ЧОМУСЬ ЗАХОТІЛОСЯ ВЗЯТИ ДО РУК... МЕЛЬКНУЛО ЗНАЙОМЕ ПРІЗВИЩЕ... фото з розкішним кучерявим чубом (ми такою цю людину не знаємо)... біографія, пов'язана з твоїм містом і навіть з твоєю роботою...вірші... неодружений (так і написано). І так мені защеміло, пригадалось, як ми дружною компанією провели, ну, коли не ніч, то цілий вечір - "у домашнім музеї, Поміж артефактів Трипілля..." Дякую йому щиро, але не знаю, чи можна називати прізвище? Боюсь навіть присвячувати вірш напряму, бо - це ж не біографічно - те, що я пишу, це ж мої фантазії...
Софійко, яка я рада, що й ти мене зрозуміла, і пригадала разом зі мною - те місце, де нечасто в Україні можна побувати (приватний музей у селянській хаті!), та й чи побуваємо ще?.. І ти в мене -"лірична героїня" того вечора, а все завдяки тому загадковому чоловікові. Я хочу, щоб він ознайомився з моїми обома віршами.
Олексію, я соромлюся: не зателефоную, він мене, може, й не згадає толком... Та й читати вірші по телефону я не буду, хто зна, яка реакція... А можна, коли ти будеш у нього в гостях та братимеш його вірші для друку в збірці, то й подаруєш йому мої 2 роздруковані вірші, можна? Тобі не буде це в тягар? Дякую зараньше.
Ларисо, він тебе гарно пам'ятає, сьогодні я йому читав по мобільці вірші і коментарі...Просить роздрукувати, бо на слух погано сприймає(про це він мені постійно каже, незалежно чиї б то вірші не були)
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
