Пам’ятаю, сину мій,твої перші кроки, Вирушав малятком ти на широкий шлях. Небо - стигло-синє… і таке високе! Заткане веселкою в сонячних квітках!..
Кроки ті невпевнені в спориші ховалися, А я все боялася: хоч би був не впав!.. Дні і ночі тЕрнові у роки складалися… І за маму, сонечко,ти вже вищим став.
Хай же доля, сину мій, поцілує лагідно, справи ті підтримає, котрі розпочнеш. Будуть хай нестримними твої добрі прагнення – І сміливі, й скромні, і веселі теж!
"А я все боялася: хоч би був не впав!..". Мабуть Ларисо, так буде і тоді, коли і прагнення перетворяться в реальність, бо таке вже материнське серце...
Ой, дісталося мені за цей вірш, і ти, Ярославе, тому - свідок... На "Поетичних майстернях". Від поетеси на псевдо Жозефіна... Я так тобі вдячна, я відчула справжню руку дружби - від тебе! ДЯКУЮ ТОБІ, ЯРОСЛАВЕ!
Лариса, будь сама собою, такої, як ти нема!!! В тебе є своя родзинка. Не звертай ні на що уваги. Нехай не читає, а "доставанням" вона тобі авторитету не зменшить і собі не прибавить.
Софійко, критикеса навіть сказала "дурний пафос". Мабуть, він у тому, що мама звертаєся урочисто "сину мій", а не як зазвичай - по імені."Пафос" - у формі побажання :"хай же доля лагідно..." Ця "Жозефіна" написала мені сьогодні вдень, що вірш банальний до бєзобразія, що він нічого не додає нового - у плані розуміння материнства (приблизно так).А я подумала, що ми, коли любимо, дуже часто буваємо "банальними", навіть у своєму "сюсюканні" з коханими людьми, але це не применшує нашої любові. А цінність цього тексту... у кого є діти - той зрозуміє. А в кого немає - то пізніше "банальні" почуття любові до них все одно прийдуть!Тільки вони в цьому не захочуть зізнатися.
та пішла вона! хай спочатку під власним іменем щось надрукує.... а то вигадають прізвиська, як у собак і коментують...... ми не ховаємось за собачі прізвиська на відміну від таких критиків.... навіть жорстка критика має бути без прихованого імені!
Софійко, дякую, дякую,це повертає впевненість у собі... Якщо мені приходитимуть МОЇ рядки - як же я від них відмовлюся? Так і скажу: "мені сама "жозефіна хранцузька" дала пораду!"...
Знаєте, Ларисочко, мене часто розчулюють Ваші вірші, а цей особливо! Мабуть тому, що сама мама і сини підростають Не заходила кілька днів на ПМ, але мене це не дивує, там часто бувають бурі у склянці води, вони минучі Головне залишайтеся такою як Ви є, з щирим відкритим серцем і проникливим баченням життя!
Оленко, дуже вдячна за підтримку, і радію, що Вам, як Матері, сподобалось.Гризьба - то погана справа. Треба мені не ображатися... Та вже й забулося, вже й смішно - з себе самої! Це все дяка сильній дружній підтримці!..Як пише ця жінка Жозефіна: "Ви всі з одного гуртка, а я - збоку". Цікава думка, правда?
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
