Плутані пасма, пророслі в сухім унітазі… Тім’ячко, маківка – все у пащеці клоаки… Тисни на змив, не соромся і не зупиняйся! Тут – недовіри, нещирості злежалі знаки.
Пасма упрілі – борги безнадійно-даремні, Згустки бажання, якого, можливо, й не буде… Ревнощі риють рівчак і вкладають тотеми – Ними зазвичай війну оголошують люди.
Два самовпевнених глиняних тріснутих блюдця: Ще одна мить, і вони – пересудам закриха! Всі на плотву чи плітки полювати беруться, Є ж небезпека впіймати не прощене лихо…
Спить унітаз: як не тисни – а він не змиває; Кахель бунтує в безликих обіймах ліани… Так воно деінде в декого довго триває… Змив булькотить… Ну, нарешті! Рятують кохання!
На одному сайті було: як можна - "любов і унітаз", фі!А я відвовідаю: не "любов і унітаз", а - "ревнощі і унітаз".І нехай провокативно, зате новий образ. Дякую, Олексію, за такі розкішні квіти! Почуваюся артисткою на сцені...
Дякую, Тамаро, за Ваше власне прочитання вірша.Звісно, у кожного можуть бути свої почуття і асоціації. Я думаю, що то дуже добре, коли сприйняття - неоднозначне: хтось відчує, що то безнадійна справа - коли ОТАК "рятують кохання", а хтось повірить у щирість почуттів після пережитої героями хвороби ревнощів.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
