Олексію, дякую за відгук. Згодна з твоїм коментом. А вірш написаний від великої прикрощі: людина, яка носить вишиванку, "славить Шевченка", відвідує церкву МП, розповідає такі речі, що не знаєш, як і коментувати. І сама ж у своїй любові до Кобзаря собі й протирічить, і... немає в мене слів, так прикро... Каже, що підтримує окупацію Криму, і т.д, і т.п.
Як зболено Лорочко. В не легкий час живемо, багато людей відкриваються зі сторони, якої ми не очікували. Але то мабуть правильно, має відсіятися зерно від полови.
Так, Віто, дякую. Але ж не можу любиму людину, старшу подругу (1939 р.н.), з якою стільки було спільних інтересів і розмов, і чаювань, і одкровень... не можу її назвати "половою"! Від цьог так боляче... Не перестаю спілкуватися: говорю, говорю... розказую - вона ж не має телевізора, натомість має розмови з парафіянами церкви МП. Оце треба їй розповісти, що навіть найголовніша людина цієї конфесії, о. Онуфрій, сповістив, що є написаний лист путіну - на захист Вітчизни, що збираються кошти по церквах - для українських солдатів...
Тамаро, бракує слів... уже не знаю, що й казати таким: ось, медпрацівниця, яка свого часу втекла з Грозного, коли там була війна, тепер - за путіна!!! Як?! Каже мені: какая окупация? Нєт єё! Я сказала, той, хто так говорить - той ворог! Лікар, колега тієї, правда, не огризнулася, але й не підтримала. Скільки ще живе поруч таких - які знають, що вони там нікому не нада, тому й не їдуть туди, а тут колотять!
Лорочко, багато людей просто не все розуміють...Це дуже непроста тема, треба пояснювати, але чомусь виходять скандали, бо ті, хто не хоче чути, не слухає. Але, іноді це вдається, повір!)))
У мене теж крихти розуміння і "виховання" виходять: я цій людині, якій вірш присвятила, говорю, говорю... Інша справа, що ще й огризається! Але я все одно розповідаю: ось, про жінок, яких виставили у Криму попереду ворогів... Вони мені здавалися наляканими. Це було не те, що нині в Донецьку: там жінки стоять з усмішками, по добрій волі, з іконами (!!!)...
...Я більше не хочу ходити до неї! Сьогодні була... зачепила на цю тему "набожну" жінку, любительку вишиванок і бандур. Вона сказала, що я нічого "не понімаю" і - понеслось! Мало б "понестись", але я замовкла, вийшла, вивела велосипед, закрила за собою хвіртку. не сказала "до побачення", і поїхала. А потім розревлася, і все розповідала, і кричала на всю вулицю по телефону Тамарі Васильєвій! Дякую, Тамарочко, що мене вислухала.
Ларисочко, я розумію тебе, але коли ти бачиш, що людину не зміниш, зміни своє відношення до неї. А в житті, як на довгій ниві... Може статися так, що вона ще буде розкаюватися.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
