Ларисочко! Видно ти їхала не тілки в "поетичному таксі", а й в "поетичному вагоні". Це вже, здається, третій...з поїзда Ніколи не читала віршів про провідників.
Тамарочко, це у мене була ніби "компенсація" за те, що я від вас "відблудилася"... Якби у нас квитки все-таки були на один поїзд (як ми спочатку були впевнені), то ми б разом їхали, розмовляли, раділи, боролися б зі стихією "данецкого комфорту"... Певно, всім веселіше було б, ще й і посміялися б, і випили б по краплині вина... Та оскільки всього цього не сталося, і умови в мене були дійсно комфортні, то на самоті й вірші написалися... Я свідомо не захотіла підтримувати розмову з попутником, щоб лишитися зі своїми думками - у вільному польоті...
Це правда, Анатолію, ми часто бачимо поетичне й одухотворене - там, де інші проходять повз... А буває, дофантазовуємо те, чого й близько не було! От я - побачила провідницю "на нових підборах", ще коли їхала до Львова, і оце про неї нафантазувала. А вона, може, вдома має чоловіка і купу дітей, хто зна!..
Так, Олексію, я дивлюся: на двох сайтах ("Натхнення" і ПМ) скільки віршів опубліковано - від гостей Гентоша, що впору збірку з них складати, матеріал є!
Дякую, Вікторе, за приємний відгук. "Красуня колишня" - така категорія все ж і снує: це коли ви, мужики, так і не трапилися на її шляху по-серйозному, та не оцінили - вчасно і по-справжньому, а не тільки - прицмокнувши вслід язиком... Ця категорія - в душі жінки, яка не затребувана...А роки летять, і це все красиві слова - про неминущість...
О, так, Наталю, дізналася б - ще б і образилася - за "красуню колишню"... Я вдячна "моделі", що вона мені зустрілася. Вона дійсно приємна людина, і симпатична дуже.
Ага, я мало не одблудилася від свого "законного" поїзда: була впевнена, що в мене той же поїзд, що й в Олексія і Тамари! Ще й вагон - один: №11. В останні хвилини ми роздивилися: у мене один поїзд - не з ними, а з Сашком Бойком (він у вагоні №4). Отакі справи! От подивилися б ви на мене, як би я слізно просила провідників з Тамариного-Олексієвого потяга - не викидати мене з вагона!..
Певно, ми, жінки, на різних етапах свого життя потрапляємо в щкуру тієї провідниці: хто в зрілі літа, а хто і в юності відчуває свою незатребуваність, період зневіри, очікування, невідомості...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
