Ларисочко, реально все...Хоч і відчуваєш неминучість такого у цьому житті. Я теж маю вірш сумний, коли в в вересні свекруха померла. Як самостійний не ставила, а як комент-продовження теми кидаю
Не бачив син останній путь батьків І не діждались вісточки від нього. Живим пішов у небуття років, А мати очі вигляділа на дорогу…
Слізьми вмивалась, як дивився він І посміхався поглядом з портрета. Вже навіть мовчки похилився тин, Журу співаючи із ненькою дуетом.
Пішла за батьком швидко, від думок Згоріла вся, удвох там буде краще... А може там зустріне їх синок? Хто зна, в якої долі опинився в пащі…
Як пустка вже оселя чепурна, Замки висять, подвір'я заростає. На річці дум не зупинИть човна, Пливе тепер без весел, але напрям має.
Так, наші серця відгукуються на різні теми. Буває, необхідно прочитати саме такі рядки... А я й справді їла помідори, дбайливо закриті господинею, яка пішла від нас 12.12.12... Це було так... ніби вона поряд і ними пригощає.
Ніби намалювала...Так і є, закрила помідори, бо збиралася жити, а ще я знаю, інколи жінки кажуть наперед у якій сукні її треба положити в домовину - це уже чисто жіноча логіка.Парадокси життя, а ще колись мене далека родичка запрошувала на свій власний похорон. І я, дізнавшись про її смерть поїхав проводжати у останню путь - слово дав, треба виконувати...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
