Багатьом придніпровським землякам  Сергія Нігояна

Ця юності причахлої печать:

Життя затихло на студентській лаві...

Вальсують пальці, а вуста мовчать

Без поцілунку в строгій балаклаві.

Ця товща лат ховає від біди –

Незнання, небажання, пофігізму...

Байдужості напалми відведи –

Простого побутового фашизму!

Коли сусідка спідній бруд пере,

В піввуха дослухаючись до горя:

Хтось нині, натякають, ще помре...

Та він же «екстреміст» - отак говорять!

Хоч хлопець - із найближчого села

(Росу топтали спільного ґатунку),

Сусідка йому віри не йняла -

Цьому вояці в утлих обладунках...

Пальнув по генах Голод-тридцять три –

Гвинтівка найстрашнішого калібру!

Ця жінка – раб. З рабом - поговори,

І погодуй, і крихти з рота витри.

Розповідай терпляче й до пори,

І без надії тупо сподівайся,

Що Боженька отямить ізгори:

За «екстреміста», жінко, кайся, кайся!..

                                                                 25.02.2014.