Дивилась на нього, немов на останній свій шанс, Упевнена: більше нікого – в її тридцять п’ять… А він за душею корону з картону припас, Зірки бутафорські – для неї не шкода дістать!
Ще ніч не затерпла на кінчиках пальців п’янких, ще зорі здивовано плющать носи перед склом, а жінка таємно веде макіяжу штрихи, неначе це є її суттю, душею, єством.
Вона обробляє світанок, мов справжній орач, Який восени розмальовує чорним ріллю… Ці вицвілі вії – її таємниця (хоч плач!): «Я їх вдосконалю – мов каву на скатерть проллю…».
Він звично погляне у вранішнє свіже лице. Сховає байдужість у складочці впертій між брів… Вона ще не знає: останнє побачення це, Бо юний коханець вже вирости з неї посмів…
...А під кінець вірша з'ясовується, що він - набагато молодший.То ж тут,певно, йдеться про "останній шанс" - знайти отакого молодого. А від суспільної думки нікуди не дінешся, і часто з цим потрібно рахуватися. Дякую, що своїм коментом дали привід подумати над долями героїв.
Ну, це ти щось таке загнув, що я й не второпала. Все ж бачиться у порівнянні! Якійсь жінці, яка старша за тебе, ти будеш видаватися молодим. Все - відносно! От ця моя героїня - вона ж точно ще молода (35!), але ж закохалася в юного, чим себе й закомплексувала.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
