Так, сумно й досадно було споглядати молоду й вродливу героїню мого майбутнього вірша, яку покинув чоловік (дітей там ще не народилося). Вона на якесь зауваження, вже й не згадаю про що, може, щоб зуділа менше, кричала мені:"Что ви можетє об етом знать?! Я такое пєрєживаю!.." На що я розсміялася їй в лице:"Та куди вже мені, що ти!..".
Гарна поезія, Лариси почерк і слова, а мені, бо мав щастя слухати неодноразово в авторському виконанні, вона ще зрозуміліша. А з приводу репліки Олега, що тут такої мало...Розумієш, поезія багатогранна і різна, кожному своє, а в ідеалі, треба вчитися сприймати усю поезію, усі напрямки і течії, вона того варта!
Невесело. Але життєво. Нагадало мені рубрику "Житіє святих і нечестивих", колись у "Перці" була. Там ті самі факти "сторони" витлумачували по своєму, переконливо, але якраз діаметрально протилежно. Житіє...
Та чого ж, Іване, хіба ми, чоловіки й жінки, мислимо так уже діаметрально протилежно? Ось я жінка, а, бач, мужиків розумію, принаймні стараюся зрозуміти. І героїня розуміє, "вугли тре", а вони однаково - "масніють"... Важко зважитися на крок, зізнавшись самій собі... Іване, рада тебе чути, давно не спілкувалися!..
Ця остання ніч, певно, є найгіршим моментом, бо усвідомлюєш, що ти ВЖЕ не тут, але ЩЕ поруч. У такі миті куштуєш всю гіркоту важкості обставин, фатальної неминучості, власної безпорадності та біль розбитого серця, навіть не тільки свого, а й того, що б"ється у грудях колись близької рідної людини. Не судилося...
Сонеточко, дякую за оцінку, і дякую, що взяла вчора мою "Кільчень" на Мистецький вернісаж. А я неграмотна, не знаю, як тепер до тієї сторінки добитися?.. Мо', там якісь відгуки є?..
Якби ж то люди навчилися прощати одне одному - і "нелюбов", і зраду, і "помилку молодості", і марні, зате колись щирі, обіцянки... Легше було б обом, хоч трішечки. Роки ідуть, хтось думає, що розвивається, а хтось - в іншому напрямку (на думку партнера)... І от люди вже не співпадають - за уподобаннями, інтересами, темпераментом і ще багато чим. Буває (і це страшне!), що спільні діти не переважують всю цю повсякденну "кутєрьму", на жаль... Але негативні почуття і відчуття теж необхідні в житті - щоб потім в повній мірі зрозуміти, що таке радість! Уявіть, щоб усі ми жили тихо і мирно... забули б, як треба цінувати хороше.
На жаль, так сьогодні виховує телевізор. Колись фільми плекали любов до родини, сім"ї. А зараз? Нинішній герой сьогодні з однією, завтра з іншою. А кумири мільйонів?... Драматургійно подана історія!
Лесю, я не мав на увазі окремі випадки, такі, як, зокрема, пережила моя старша дочка. Вона прожила у шлюбі два роки і розійшлися. Її вини дуже і дуже мало, це я не тому, що вона моя дочка, а тому, що дивлюся з позиції правди, а не кривди. Я - в загальному, про нинішій родинно - сімейний нігілізм. Вмбач, якщо щось не так...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
