Хвилюється жінка, що їй – сорок п’ять, Проклюнулись проліски сиві на скронях… Здається, вже старості тільки й чекать – Із сонцем рябим на осіннім ослоні.
Майбутнім онукам писати казки, Шкарпетки плести – із дощів і проміння, Майнути провулками, щоб напрямки, Бо вже тягарем стануть чоботи стильні…
Та раптом згадалося: вдома сім’я Чекає, мов ті козенята казкові… Ліхтариком пролісків жінка сія: Ми вхід перекриєм зневіри вовкові!
Ще клопотів кошик, з дивами мішок – Стоять, нерозібрані, у коридорі… А он чоловік до вечері прийшов (І в нього – підсніжником прибрані скроні!)…
І сумнівів сумно-нестримна орда – Покірно в полон, викидаючи зброю: «Я, любий, з тобою – така молода, Я зовсім ще юна – коли із тобою!»…
Ларисо, ти так правильно написала, від душі."Бо вже тягарем стануть чоботи стильні…,"Ще клопотів кошик, з дивами мішок – Стоять, нерозібрані, у коридорі…" і так оптимістично "Ліхтариком пролісків жінка сія: Ми вхід перекриєм зневіри вовкові!" Я недавно, Ларисо, почула, що на пенсії життя тільки починається...
Ну і пригадалась, як завжди, Наталія Баклай:
Ще не вицвіло літо моє - Воно просто сховалось ув осінь, І тихесенько вірші снує. І так нищечком збілює коси.
Ще зозуля у лузі кує, Ще волошки і трави між нами, Ще не вицвіло літо моє... Просто ходить вже десь, за Лубнами.
Іще манить мене до Сули, Здоганяє услід і жартує, Ще не хоче, щоб звали на "ви", Іще сік мій гарячий нуртує.
Ще не вицвіли роки, ще ні... Просто осінь їх ніжно голубить. Іще літо моє на коні, Іще хтось його вперто так любить.
Іще тепло мені між гаїв, Ще у сотах медів не зібрали, Ще не вицвіли роки мої... Трішки-трішки лише полиняли...
І летять, і спішать навесні, Не втомились від лету і бігу. Ще не вицвіло літо, ще ні... Просто цвітом насипало снігу...
Дякую, Тамарочко! Я бачу, у нас з твоєю улюбленою поетесою Наталією теми перегукуються, і що цікаво - кожен знаходить щось своє. Так воно і є: дай нам всім зараз одну тему - кожен напише щось неповторне, як от було з конкурсом "Еротична зима". А про те, що "життя тільки починається" (після пенсії) - так, старість якраз і починатиметься, от тобі й "нове життя". Це самозаспокоєння. А життя у кожного почалося від народження. От і все.
«Я, любий, з тобою – така молода, Я зовсім ще юна – коли із тобою!»… - хоча і банально прозвучать мої слова, але ж душа основний критерій молодості, тіло швидко в'яне, а душа вічна!Ларисо, у тебе чисто жіноча поезія, але я її розумію.
Між іншим, Льоша, я сказала це у прямому-найпрямішому сенсі,якраз саме про "молодість тіла": бо таки справді - з коханою людиною закохана людина - молода,і саме в фізіологічному плані.А таки правда, весь час піднімаю "жіночі" теми, і мені дуже приємно, коли до обговорення підключаються й чоловіки (на жаль, дуже нечасті на моїх сторінках - де б я не виставлялася...). Дякую, друже, за підтримку й розуміння!
Адель, зізнаюся чесно: останні два рядки давно до мене прийшли, а оце вже й весь вірш знайшовся - той, де вони, сподіваюся, природно звучать.Дякую, дякую щиро!
Дякую, Орисю, на добрім слові! А ще хочу додати, що скористалась у вірші гіперболою: "Здається, вже старості тільки й чекать – Із сонцем рябим на осіннім ослоні..." :' ( - так нинішні 45-річні жінки не думають; це я так, задля того, аби вияскравити тему...
Ой, гарний вірш! І як же класно, Вікторе, сказав - про "ту, що росте у твоєму садку"!.. І тут же, чисто по-чоловічому: "Інші рвати не дуже безпечно... А якби було "безпечно"?.. Жартую, усміхаюся, і тішуся тим, що люди коментують! Дякую!
Люди добрі, подивіться, будь ласка, як краще: я оцей рядочок: "і в нього - підсніжників поле на скронях" - замінила на: "і в нього підсніжником прибрані скроні!". Думаю, так краще, враховуючи риму з другим рядком.
На мою думку, перший варіант був кращий. Вважаю що "підсніжником прибрані" має збіг приголосних між собою, не так мелодійно слухається. Тай "підсніжником" - однина, а скроні он які! Та на все Ваша воля. Це була моя тільки думка.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
