У хаті духота, хоч навстіж - вікна й двері, і короп фосфорить на неба мілині… Достигнув горизонт, мов помідорчик чері, а серпень – у галоп – на сонному коні…
Ми ляжемо без сну на тихому подвір’ї, і риба з мілини в обійми нам пірне, й потішить, мов дитя, це зоряне довір’я, це поночів’я вдвох, від спеки аж масне…
Уже не абсолют – перед світанком тиша: десь півень сірником «ку-ку-рі-ку!» черкнув, і потяг приміський прошурхотів, мов миша, прокинувся клаксон після жаркого сну…
А ми вплели свої, ледь чутні, звуків ниті – в серпневий беззакон, де осінь – на кону… Чатує коропчук, запечений в блакиті, на спокій споришу й асфальтову стерню…
Ой, Ларисо! Гарно ж, образно ти так подала нинішню "благодать"... Горизонт, мов чері, півень сірником черкнув, серпневий беззакон...асфальтова стерня. Треба ж так - коропчук, запечений в блакиті!))) Мені сподобалось
Дякую, Тамаро, ой, то ж не "півень", а "коропчук" - короп (тільки не в сметані, а в блакиті). Одним словом, сонце - яке чатує на недосушений спориш і недотрісканий асфальт...
Тома, я вже сплю на ходу: прочитала твій коментар якось ...ззаду наперед! Аж оце перечитала, і зрозуміла твою думку, Тамарчик! Ну, ти мене повністю зрозуміла. А я таки накрутила - всього-всього, аж сама бачу, що багато. Оце такий вітіюватий настрій (хороший) - після серпневої ночі...
Тома, хотіла я встругнути щось "еротичне" (задумка така була, прийшла мені прямісінько вночі - у тихий двір, де ми ночували), а вийшла - пейзажна лірика... що мені невластиво. Ги, аж самій цікаво!
Анатолію, я згодна з Вами - гріх нарікати на природу, то нам влітку дуже спекотно, то взимку снігу дуже багато!..Але я описую, мені здається, з любов'ю, без нарікань...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
А тебе особливо! 
