Як баба Тонька на фестиваль ходила
Почула баба Тонька, що в сусідньому селі фестиваль буде проходити. «Кличе Січ» називається. Ще й кажуть, конкурс кулешу буде: у кого, значиться, він смачніший.
Наварила баба кулешу, висипала його у глиняну макітру. Поїхала на фестиваль. Благо, міська рада своїх представників посилала, от баба й напросилася. Правда, у міської ради був свій куліш, але й бабин не завадив – поруч поставили.
Фестиваль – у старовинному селі з багатющою історією, дух радується! Задумка яка розкішна, о!.. Баба присіла на повалений стовбур дерева. Таких імпровізованих лавок було багато, і всі лежали по колу, створюючи своєрідний «манеж» - як у цирку.
Було велелюдно, та тільки бачить баба: селян місцевих майже й нема. Навезли дітей з навколишніх пришкільних таборів відпочинку… Нічого, подумала баба. То ж добре, що дітей у національному дусі виховують. Он, війна точиться. Зараз перед дітьми робити вигляд, що нічого не відбувається – то означає ростити їх для подальших бойових дій…
Пригадалося бабі, як вона, всюдисуща й непосидюща, два роки тому пішла на свято в одну зі шкіл. Був травень 2014 року, на сцені – пісні і танці, й ніхто анічичирк про стан країни на сході… А потім, у перерві, почула стара дивну розмову: завуч домовлялася з представницею турфірми… про поїздки у Крим! Окупований та анексований! Баба не втерпіла, втрутилася: та як же це, та як ви можете?! На що отримала морального ляпаса (і не тільки морального: рука завучки нервово крутнула коло у повітрі, зовсім поруч з бабиним обличчям). «Бабуля, а что такого?!» - це вже «возмущьонний» голос подала «турфірма». Яка приїхала з патріотичного Дніпра… Ага, було. Чи поїхали тоді в Крим, чи в батьків таки вистачило розуму дітей туди не пускати?..
Отже, «Кличе Січ»! Гарна назва, що й казати! Діти виходили почергово на сцену, показували, чого навчилися у патріотично-спортивному клубі. Елементи бойових мистецтв, бойовий гопак, володіння шаблею, танці під розкішні українські мелодії… І все наче й гарно, і все, як годиться, та щось бабу Тоньку без упину муляє!..
- …Дети, стали-стали-стали! Пошли! – це вихователь збирає своїх підопічних до показового виступу. Таке «сталі і пошлі» зривалося з уст чи не кожного педагога, який привіз дітей.
- …Вы какой номер представляете? – підходить до артистів ведуча.
- …Уважаемые ребята! Сегодня мы приготовили для вас большой праздник! – вигукує засновниця фестивалю.
- …Спасибо всем, кто сегодня здесь собрался! – задоволений дійством керівник патріотичного клубу.
Баба зацьковано оглянулася довкола. Де вона? В Україні? Та невже?! На фестивалі – жодного великого державного прапора. Тільки маленькі тріпотять у декого… Виконавці одного з танців бігали з незрозумілими зеленими і синіми прапорами…
Коли звучав Гімн, одна лиш баба Тоня шамкала його слова, приклавши руку до грудей… Діти мовчали і рук не прикладали. Не навчені діти Гімн рідної держави співати, не знають, що воно за жест такий – коли руку до грудей прикладати… Стара стояла й не витирала сльози, що капали їй на вишиванку. Від образи плакала…
Тільки от учора слухала новину по телевізору: нині модні так звані «тематичні» табори відпочинку. Є, наприклад, «театральні» або «співочі» – для дітей, які бажають грати та співати. А є ще мовні табори - «англійські», «французькі»: це коли на відпочинку дитина чує лише цю іноземну мову - навіть від двірника чи сторожа, не кажучи вже про вихователів. Після двадцяти діб (за шість тисяч гривень!) такого спілкування ваше дитя добряче підкується - у плані оволодіння чужою мовою. І це, звісно, чудово. А ще ж є табори, де, за висловом тележурналіста, «чистенько та бідненько». На тому все. Дешевші. І «бідненько» там може бути не тільки матеріально… І подумала баба: хто б ото з можновладців придумав «тематичний табір» українською, га?! Так, щоб ніяка прибиральниця не казала «рєбята»? Так, щоб дитина принесла закріплені знання про державну мову у свою родину? Мовчить про те телевізор…
А ще під час фестивалю баба Тонька зрозуміла одну цікаву річ: у рідній мові є такі слова, що не потребують перекладу. Їх просто треба ввести як іншомовні – в обіг іноземців. Ну, от як ви скажете російською: «макітра з кулешем на рушнику»? Отож. Тільки ввівши в російськомовний обіг «рушник» - замість «полотєнца». Причому саме «рушник», а не «рушнік»! І «макітру» - замість «казанка». Чи, може, воно й не «казанок» зовсім?..
І чому, подумала дурна баба, у телепередачі «Життєвий простір» спонсором є фірма «Ізба»? І чому на одному з обласних телеканалів ведуча дитячої програми сидить у… кокошніку?! Багато запитань у нашої баби, та вона не знає, де шукати на них відповіді…
- …После «Журавки» будет выступать…«Криница», - уточнює сценарій ведуча. Баба подумки подякувала: ну, добре, що хоч не «Колодєц»! Але й не «Крініца» має бути! А саме так: «Криниця» - і квит. Хоч російською, хоч китайською.
Але бабу Тоню ніхто не слухає, і не послухає. Збирайся, бабо, та їдь додому. Свято закінчилося!
Лариса Омельченко.
| 
