В гнилому, як література, стійлі, Де з акварелі кінь лише ірже,- Ніч в Ірпені з підтьоками на стінах, І без Малишка й Гуцала уже… Мов електричка, дошкуляє мишка, Що ревізує хлібне і грибне. То в Гуцала шухлядах, то в Малишка, То в мене під подушкою шкрябне… … Невиспаний,пропахлий мишуками, Несу росу ірпінську чим раніш… І тільки свійські гуси косяками, Як ті рядки, що зіпсували вірш, Ледачою і ситою ходою, Як ми самі… Як наш натхненний дух: Спливаємо ірпінською водою, Де в жабниках лиш вправно ловлять мух.
Володимир Рабенчук. В Ірпінському будинку творчості // Січеслав. – 2008. -№4.
Така чутлива до талантів мишка! Аби у кого хліба не гризне: Шкребе в столі, що знав іще Малишка, Або об’їсть… великого мене!
Не оцінив, як слід, її увагу, Бо одяг через ту мишву смердить… Аж тут назустріч – гусяча ватага: Гусей і гризунів тут аж кишить!
Я знав: література – класна штука. Тепер же певен, що вона гнила! У ній, як у болоті, жаба кумка, І… б’ють поети мух біля стола…
Лариско, проситься ще якесь прикольне, але більш оптимістичне закінчення. А чому б до Малишка не додати Чорногуза, Тичка чи Кучерука? (Оціни мою скромність)
Іване, це писалося ще 2009 року, і я ж пародії пишу злі (як ти казав - є 2 види пародій - добрі і зумисно злі). Коли прочитала у Рабенчука: "В гнилому, як література, стійлі..." - подумала - нащо ж ти у тому "стійлі" стоїш, і ладен спати разом з мишами у тому будинкові?.. Та кидай усе!...
"Живи Ірпінь - Парнаса царство!", - писав давно Д.Луценко. "Царство!" - візьміть на замітку. Так, він тепер дійсно "збомжілий", як я називаю цей стан нашого Будинку творчості. Але я не можу дозволити різним "ребенчукам" так над ним і над нами, ірпінчанами, знущатися. Хай направить свою іронію на тих, хто допустив такий бедлам. Дякую, Ларисо. Ви - справжній друг!
Критика приймається, хоч Рабенчук писав, певно, про те, що застав, але ж, згоден з Ларисою - література і Ірпінський будинок творчості - не гниле стійло - а святі місця для літератури і всіх її творців. Ти правильно розставила акценти, Ларисо, молодець!)))
Ларисо, ось тобі відгук мого батька класика літератури - Олега Чорногуза на твій вірш (ми Рабенчука добре знаємо, бо це наш земляк вінницький і голова Вінницької спілки письменників):
ДОБРЕ НАПИСАНО! Тільки третій рядок може отак написати:
Шкребе в столі, що знаЛА ще Малишка,бо, коли читаєш, то думаєш чомусь про мишку, а не про стіл. Але це моє сприйняття. Можливо, я й не правий.
Ярославе, мені аж дух сперло: це ж навіть Олег Чорногуз прочитав?! Дякую Вам усім за увагу, я думаю - тема болюча... А все ж, яке місце благодатне, правда? Цей будинок творчості. І нехай влітку жаби квакають, гуси гелгочуть - ну той що? Це ще більшого колориту додає! Тут можна таке хороше написати - це ж хто що, і хто - як бачить! Ти, Ярославе, читав нам тоді вірш про ірпінський міст. І досі його пам'ятаю, це один з улюблених мною віршів. А хтось же, почувши, як гуде та стогне міст, тільки нити почне: як дістало!..
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
