«Сорок вісім кроків» Тамара Васильєва Кременчук – 2013 Хто вже тільки не розмірковував про особливості жіночої поезії. Тепер, коли я прочитав збірку віршів Тамари Васильєвої «Сорок вісім кроків», настала і моя черга повправлятися на цю тему. У чоловіків і жінок різне світовідчуття і світобачення. В жінки різноманітніший світ емоційних тонкощів. Жіноча поезія, як правило, ніжна, мелодійна, чуттєва. Хоча тематично вона про одне – найголовніше – про очікування зустрічі з любов’ю і щасливим майбутнім. Не виняток і перша книжечка Тамари Васильєвої. Справді, про любов, кохання і пов’язане з ним жіноче щастя в книжці чимало написано. Одні тільки назви поезій говорять самі за себе: «Фонтан любові»(82)*, «Вино любові»(89), «Сила любові»(76), «Любов чи самотність»(93), «А вітер мене любив»(94), «Березневе кохання»(118), «Твоє кохання»(88), «Щастя»(88), «Щастя мить»(115), «Привези мені щастя»(74), Та й що в цьому дивного – адже жінка більш чутлива до духовного світу, тому в жіночій поезії більше добра і ніжності, тепла і страждань. «Хотілося щастя, хотілось любові, Хотілось…хотілося просто життя…» (68) Можливо, тому, що Тамара Васильєва стала писати не в юному віці, а зрілість потребує більш стриманого способу передачі почуттів, в її віршах кохання не перетворюється на запеклу війну статей з усіма її перемогами, поразками і примиреннями. Її простір не обмежується простором спальні. В них немає шокуюче екстравагантних еротичних фантазій про плоть, шал і бажання. Емоційний спектр лірики має не надто контрастний розмах коливань від почуттєвого піку, близького до навіженості, аж до повної депресії. Єдина «постільна сцена» в книжці така: «Чому тепла ковдра схолола… Де ділось її тепло? Так боляче…правда гола. Скажіть, а тепло було?»(71) – так стримано і глибоко. Кожен вірш у Тамари Васильєвої про любов. Це і ніжна зворушлива любов до матері – «Прости мене, мамо»(51), «Мамина хустка»(53); і любов до рідного краю – «Рідному краю»(50), «Кременчуцький наш край»(49); любов до рідного села, з яким пов’язані світлі спогади дитинства – «Моє село»(39), «Там зростали»(48), «Моє дитинство»(45); любов до розмаїття навколишнього світу, до природи – «Музика природи»(16), «Пробудження»(14), «Я на межі між осінню й зимою»(26); любов до мистецтва, музики, танцю – «Дяка Маестро»(32), «Я не знаю, про що написать мені вірш"(30). В книжечці «Сорок вісім кроків» ви не знайдете пафосу і закликів, ви відпочинете від гострої аналітичності та безпощадності в переоцінці духовних цінностей. Поетеса уникла як і стеpвозно-істеричної, так і поблажливо-материнської інтонації. Поетеса не займається штучним прикрашанням віршів незвичайними образами, маловживаними словами. Дуже симпатичними є і декілька малюнків Віктора Курила, вони добре вписуються в загальний настрій збірки. А настрій цей можна визначити так – жіночність – це джерело вічних людських цінностей, а роль жінки – поєдання кохання з вічністю життя. І на завершення вірш про це Віктора Оха: Тендітна, чутлива беззахисна жінка дарує кохання і вірності миті. Насправді, вона наче з каменю стінка і справжня опора в мінливому світі ! ========================== *– в дужках номер сторінки в збірці «Сорок вісім кроків» Євмен Бардаков 12.07.13