В розпалі літо,спекою і пилом 

Як в давнину курять шляхи курні 

Дими ховаються за небосхилом

І захід сонця спалюють вогні.

І в куряві, диму я бачу стежку.

Якою йде худеньке хлопченя.

Т орбинка за плечем, картуз в мережку,

На плечах старий латаний пІджак.

ПостукотІв,постукотІв колІсьми потяг,

ЩоповІз тата в невІдому даль.

І щоб на чужинІ було хоч трІшечки солодше,

Купив син татовІ в дорогу рафинад.

В юниться стежка І гуркочуть громи,

Щось спалахнуло на далекІм рубежІ,

Тривожно заревла чиясь корова,

Що досІ мирно паслась на межІ.

І ось померкло, стало небо чорним.

Два темнІ,хижІ круки лІтаки

Женуть до лІсу птаха,що в знемозІ

Схилився на бІк,сяють лиш зІрки

ЧервонІ на крилах стомлених,

А на круках так хижо зблискують хрести.

ТрІпочуть язички яскраво-жовтІ.

СпІвають кулІ дику пІсню смертІ.

І зорІ загорІлися червонІ,

І вибух стався-чорний,розпростертий,

І тиша,котра стала враз лункою.

Було життя- І нІби й не було...

Лиш посІріло в далинІ село,

Свята земля зачервонІла кров ю.

Так УкраЇна стрІлася з вІйною.